.JPG)
.JPG)
.jpg)
.jpg)
Інклюзія— процес включення всіх громадян в соціумі. І насамперед тих, що мають труднощі у фізичному чи розумовому розвитку. Він передбачає розробку і застосування тих методів, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь у суспільному житті. Інклюзія — це процес реального включення осіб з особливими потребами в активне суспільне життя.
Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у освітніх закладах, з урахуванням індивідуальних особливостей таких дітей. Заклади з групами інклюзивного типу працюють з усіма дітьми, незалежно від рівня їх фізичного розвитку, расової приналежності та інших чинників. Тому думка про те, що в них все пристосоване (форми та методи навчання і виховання, обладнання, тощо) лише для «особливих» діток є помилковою. Такі заклади в однаковій мірі приділяють увагу всім вихованцям. Вони створюють найбільш сприятливі умови для оволодіння дітьми навичками колективної праці і самообслуговування, розвитку та навчання, вчать співчуттю і толерантному відношенню до всіх. Завдяки інклюзії у дітей, що мають різні обмеження, формується та розвивається почуття, що вони такі ж як всі, нічим не відрізняються від своїх однолітків, які, в свою чергу, навчаються сприймати своїх «особливих» друзів звичайними, намагаються налагоджувати з ними приятельські стосунки.
Інклюзивна освіта дозволяє:
– Розвивати індивідуальні сильні сторони і таланти дитини.
– Приймати всіх дітей без виключення в дошкільну систему і суспільство.
– Працювати над досягненням індивідуальної мети беручи участь в житті групи та дошкільного закладу.
– Залучати батьків в процес навчання і життя закладу.
– Розвивати культуру поваги і належності до закладу. Мати можливість навчатися і поважати різні здібності інших.
– Створювати дружні стосунки з іншими дітьми.
Переваги інклюзивної освіти:
для дітей з особливими освітніми потребами:
– Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.
– Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.
– Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.
– Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.
– У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі своїми ровесниками й участі у житті закладу
для інших дітей:
– Діти навчаються природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей.
– Налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.
– Діти вчаться співробітництву.
– Поводитися толерантно, бути винахідливими, а також розвивати емоційний інтелект.
для педагогів та фахівців:
– Вихователі інклюзивних груп вивчають та краще розуміють індивідуальні особливості дітей.
– Вихователі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності.
– Спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також навчаються дивитися на життєві ситуації очима дітей.
Як потрапити в заклад дошкільної освіти до інклюзивної групи.
Дорожня карта.
- Ознайомлення з мережею закладів дошкільної освіти міста.
- Батьки дитини особисто пишуть заяву щодо зарахування дитини в навчальний заклад і надають документи.
- У випадку, якщо на момент подачі документів до ЗДО батьки вже знають про особливості розвитку дитини, бажано пройти обстеження в інклюзивно-ресурсному центрі (ІРЦ) та отримати відповідні висновки і рекомендації. При цьому обов’язково повідомляють керівнику ЗДО, що дитина потребує особливих освітніх послуг.
- Якщо на момент подачі документів до ЗДО батьки дитини не звертались до ІРЦ, тоді наступний крок – відвідання ІРЦ та отримання відповідного висновку та рекомендацій.
- Керівник ЗДО подає клопотання до відповідного територіального відділу освіти щодо створення відповідних умов для забезпечення повноцінної роботи інклюзивної групи.
- Орган управління освітою приймає рішення щодо створення необхідних умов перебування дитини з особливими освітніми потребами в даному ЗДО.
- У разі неможливості створення таких умов, місцеві органи освіти можуть запропонувати батькам інший дошкільний заклад, в якому вже створені умови, або є можливість їх створити.
- У випадку необхідності індивідуального супроводу дитини, функцію асистента дитини можуть виконувати один із батьків дитини (або особа, яка їх замінює) чи особа, визначена батьками згідно їхньої письмової заяви та відповідно до встановлених вимог (проходження медичного огляду та фізичний і психічний стан здоров’я якої дозволяє виконувати зазначену функцію тощо).
Які документи потрібні для проходження комплексного діагностичного в ІРЦ?
Діагностичне обстеження дітей здійснюється у присутності батьків (осіб, які їх замінюють) за наявності таких документів:
- заява батьків (осіб, які їх замінюють);
- копія свідоцтва про народження дитини; копії паспортів обох батьків дитини (або осіб, що їх замініють);
- результати попереднього обстеження дитини лікарями (психіатром, офтальмологом, отоларингологом, неврологом, хірургом (ортопедом), педіатром, а також логопедами, практичними психологами, педагогами (картка стану здоров’я й розвитку дитини);
- письмової згоди батьків або осіб, які їх замінюють, про надання дозволу на обробку персональних даних дитини, отриманих у процесі психолого-педагогічного вивчення.
ХТО ТАКІ ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
Діти з особливими потребами, серед яких виокремлюють помірні, середні та значні, а також талановиті та обдаровані діти потребують спеціальних умов навчання для отримання освіти, яка відповідає їхнім освітнім запитам. Керівництво має створити програми навчання для всіх дітей дошкільного віку, включаючи й дітей з особливими потребами, які проживають у їх районі.
Характеристики
Щоб визначити, чи необхідна дитині спеціальна освітня програма, слід врахувати такі характеристики:
- навчання- як дитина обробляє інформацію, сприймає нову інформацію та утворює зв'язки між поняттями;
- інтелект- здатність аргументувати та розуміти інформацію й поняття;
- комунікація- як дитина використовує мову для спілкування та розуміння світу;
- фізичні характеристики- загальна і тонка координація рухів, стан здоров'я чи будь-які інші обмеження, як то проблеми зору чи слуху;
- навчальна поведінка- як дитина реагує на довкілля та інших людей, відповідна вікова поведінка й ознаки самостійності, здатність пристосовуватись до нових ситуацій.
ДИТИНА ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ
Причини затримки психічного розвитку у дітей.
Причин, які зумовлюють затримку психічного розвитку у дітей, багато. Це можуть бути:
- несприятливі умови виховання;
- спадкова схильність;
- довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві;
- порушення функціонування мозку, що виникають ще під час внутрішньоутробного розвитку;
- ускладнені пологи.
Отже, затримку психічного розвитку можуть спричиняти різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості прояву цього відхилення у психічному розвитку дитини різні. Батькам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення упродовж перших 6-ти років життя, оскільки цей час є визначальним для майбутнього успішного навчання дитини у школі та й усього її подальшого життя.
ДИТИНА ІЗ ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ
Як спілкуватися з дитиною?
Правильно організоване спілкування має надзвичайно великий навчальний і виховний потенціал. Спілкування - безцінне джерело мовленнєвого розвитку дитини з порушенням слуху. Щоб ним скористатися важливо пам'ятати, що:
- Щоб розвивалося словесне мовлення дитини з порушенням слуху, з нею необхідно постійно спілкуватися.
- Словесне мовлення дитини потрібно формувати під час спілкування у спільній діяльності: під час виконання побутових дій, режимних моментів, малювання, ліплення, конструювання, гри.
Говорити з малюком потрібно:
- однією літературною словесною мовою (не змішувати українську і російську, діалектну);
- у нормальному темпі, не поспішаючи, але й не уповільнювати, не розтягувати мовлення штучно;
- при достатньому освітленні;
- голосом нормальної сили (на відстані можливо дещо гучніше);
- чітко промовляти, не „ковтати" закінчення;
- дотримуватися правильних інтонацій;
- не відвертатися;
- не робити зайвих рухів, які можуть відвернути увагу;
- емоційно заохочувати дитину до спілкування.
Якщо дотримуватися цих правил, буде простіше залучити малюка до спілкування, а йому легше зрозуміти співрозмовника. Зрозуміло, що дитина не одразу, а лише з часом почне розуміти сказані дорослим слова.
ДИТИНА ІЗ ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ
Увага! Небезпечно:
- при короткозорості високого ступеня- важкі фізичні навантаження, віджимання, стрибки, підйом важких предметів; різкі струси організму, навіть легкі удари в очі; тривале перебування з опущеною донизу головою;
- при короткозорості середнього ступеня- травми очей, піднімання важких предметів, нахили тулуба;
- при короткозорості слабкого ступеня- читання і письмо з низько нахиленою головою, травми очей; неприпустимо, щоб волосся з лоба спадало на очі.
ДИТИНА ІЗ ПОРУШЕННЯМ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ
Що потрібно знати про вплив розумової відсталості на загальний розвиток дитини? Розумова відсталість виникає внаслідок органічного ушкодження центральної нервової системи, яка є необхідною основою для розвитку мислення дитини, пам'яті, уявлення, сприймання предметів та явищ навколишнього світу (тобто, основою психічного розвитку). Саме психологічний розвиток забезпечує формування умінь спілкуватися, цілеспрямованих дій, активності та інших якостей, які визначають можливості до адекватного існування дитини в оточуючому середовищі. Особливий характер перебігу психічного розвитку дитини призводить і до специфічного психологічного розвитку, зокрема: особливостей в інтелектуальній, емоційній, поведінковій, ціннісній та мотиваційній сферах її особистості.
Основними показниками психічного розвитку дитини є:
- розвиток пізнавальної сфери (сприйняття, увага, пам'ять, уява, мислення);
- формування системи особистісних відносин (емоції, потреби, мотиви, установки, ціннісні орієнтації, спрямованість та ін.);
- оволодіння системою різноманітних практичних та розумових дій, які забезпечують розвиток здібностей до продуктивної та творчої діяльності.
ДІТИ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ
Що потрібно для повноцінного розвитку мовлення малюка?
Оволодіння мовленням- складний, багатосторонній психічний процес. Його поява і подальший розвиток залежать від багатьох чинників. Мовлення починає формуватись лише тоді, коли головний мозок, слух, артикуляційний апарат дитини досягнуть певного рівня розвитку. Це значною мірою залежить від оточуючого середовища. Якщо дитина не отримує нових яскравих вражень, якщо не створені умови, що сприяють розвитку рухів і мовлення, то затримується її фізичний і психічний розвиток. Малюкові потрібні регулярна мовленнєва комунікація, турбота та любов. Якщо дитину позбавити повноцінного спілкування з дорослими або звузити його тільки до одноманітних побутових ситуацій (годування, прогулянок та сну), у неї може виникнути затримка мовленнєвого розвитку.
Що таке затримка мовленнєвого розвитку та які її наслідки?
Затримка мовленнєвого розвитку (ЗМР) - це повна відсутність мовлення або значне його відставання у дітей раннього віку. Якщо вчасно не помітити відставання у мовленнєвому розвитку малюка, ЗМР може перерости у складний системний розлад - загальний недорозвиток мовлення, який важко подолати.
Які можливі причини затримок мовленнєвого розвитку у дітей?
Причини затримки мовленнєвого розвитку численні, серед них: педагогічна занедбаність, відсутнє чи недостатнє спілкування з малюком, загальна ослабленість дитини після перенесених інфекційних захворювань, ускладнення під час вагітності та пологів матері.
Які є види затримок мовленнєвого розвитку?
У дітей можуть виникати такі затримки у мовленнєвому розвитку:
І. Затримка на стадії емоційного спілкування. Емоційний контакт з дорослим замінює у дитини вербальну комунікацію, тобто вона усміхається, лащиться і цих емоцій у спілкуванні з дорослим їй достатньо.
ІI. Затримка на стадії називання. Дитина намагається сказати те чи інше слово лише після того, як його промовив дорослий. У конкретній ситуації вона називає предмет, проте, у реальній взаємодії з людьми своє мовлення замінює вказівними жестами, вимогливими вигуками тощо. Це призводить до знервованості, примхливості дитини, адже вона не може усвідомити, чому її не розуміють ні дорослі, ні однолітки.
III. Відсутність інтересу до спілкування. У дитини не виникає потреби у створенні емоційних і вербальних контактів з оточуючими. Відсутність необхідних зв'язків з людьми виявляється у прагненні робити усе самій; дорослий, як партнер по спільній діяльності, співрозмовник, їй не потрібен. Дитина вокалізує, продовжує маніпулювати з предметами, не реагуючи на звернене мовлення.
IV. Затримка на стадії "дитячих слів". Дорослий, намагаючись досягти якомога тіснішого контакту з дитиною, використовує в своєму мовленні "дитячі слова" на зразок "ам-ам" (їсти), "ту-ту" (поїхали), "ня-ка" (шапочка) та ін., що гальмує оволодіння правильним мовленням.
ДІТИ З АУТИЗМОМ
Аутизм - це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленнями у соціальній взаємодії і спілкуванні, а також стереотипністю у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з'являються у віці до 3 років.
Як розпізнати аутизм?
Деякі діти, яким пізніше ставлять діагноз "аутизм" з'являються на світ з витонченим, інтелігентним виразом обличчя (за висловом одного з перших дослідників аутизму - Л.Каннера, це "обличчям принца"). Симптоми аутизму можуть почати виявлятися від 1,5 до 3 років у дитини, яка до цього розвивалася начебто нормально.
УВАГА: втрата дитиною певних навичок чи функцій, які вона раніше мала, - суттєвий показник, що може сигналізувати про органічні порушення, зокрема такі, що притаманні аутизму.
Часто у дітей, які мають порушення за аутичним типом, з раннього віку:
- важко інтерпретувати плач; гуління обмежене чи нагадує вигуки, дитина може верещати; відсутня імітація звуків;
- відсутній комплекс пожвавлення, коли дитина демонструє різноманітні позитивні емоційно-рухові реакції на появу дорослого (особливо - на голос мами, її обличчя, дотики) чи на яскраві іграшки, приємні звуки тощо. При цьому, зазвичай, дитина спочатку завмирає і зосереджується на об'єкті сприймання, усмішці, звуках, а потім і в неї виникає усмішка, вокалізація і рухове пожвавлення. Такі прояви характерні для дітей у кінці 1- на початку 2 місяців життя;
- відсутня вокалізація різними тембрами, різноманітні інтонації у гулінні, включаючи інтонації питання як у "діалогах" (що типово для 6- місячних дітей з типовим розвитком);
- не формується характерна для дитини 8 місяців здатність до повторення складів ("ба-ба-ба, ма-ма-ма");
- не з'являються вказівні та інші соціальні жести (якими звичайна дитина оволодіває вже у 9-10 місяців);
- на звернення дитина може менше реагувати, аніж на інші зовнішні шуми; не вказує на предмет, який намагається дістати, не наслідує дорослих, не хоче спілкуватися з ними (що характерно для дітей у віці близько року).
Типовими для аутичних розладів можуть бути прояви, коли дитина:
- не утримує тривало контакту "очі в очі";
- не відгукується на ім'я за збереженого слуху;
- виявляє дефіцит спільної уваги (наприклад, не намагається привернути словом або жестом уваги інших людей до предмету, що зацікавив її);
- не просить допомоги;
- не намагається чимось поділитися;
- виконує постійно одноманітні дії;
- не терпить втручання у свої заняття іншої людини;
- використовує іншу людину для власних потреб (лізе по ній вгору, веде за руку до потрібного предмета тощо), при цьому не виявляє ніякого емоційного контакту.
Важливо знати: успіх у навчанні дитини значною мірою залежить від батьків, від сформованості їхньої позиції, від уміння допомагати їй виконувати домашні завдання, позитивно взаємодіяти з учителем, підтримувати успішність дитини, вірити у неї.
10 обов'язкових правил для батьків дитини з аутизмом.
Варто знати і завжди пам'ятати певні правила взаємодії з аутичною дитиною:
- Приймати дитину такою, яка вона є.
- Виходити з інтересів дитини.
- Послідовно дотримуватися певного режиму і ритму життя.
- Виконувати повсякденні ритуали.
- Навчитися схоплювати найменші вербальні і невербальні сигнали дитини.
- Частіше бути присутнім у мікрогрупі (класі), де займається дитина.
- Якомога частіше розмовляти з дитиною, відповідати за неї, допомагати їй давати найпростіші відповіді (так/ні; хто зробив - я! тощо).
- Забезпечити комфортне середовище для спілкування і навчання.
- Терпляче пояснювати дитині суть її діяльності, використовуючи чітку наочну інформацію (схеми, карти тощо).
- Уникати перевтомлення дитини.
Корисні поради щодо можливих небажаних проявів дитини.
Що робити, коли дитина б'ється?
Це коментується як вияв агресії. А від матері такої дитини можна почути: "За що він мене б'є"? Але, на нашу думку, це не є агресивним проявом. Зазвичай, аутична дитина, яка б'є, не виявляє злості і характерної для дитини у стані агресії напруги. Такі дії спостерігаються тоді, коли дитині погано, і цим вона вимагає певних змін. З іншого боку, вона не вміє спілкуватися інакше і не розуміє, що робить боляче (при цьому, власний поріг чутливості у артистів, зазвичай, завищений, і тому вони самі не настільки чутливі до болю, як інші люди). Що робити матері? Коли дитина підходить, треба завжди бути у стані мобілізації. Дорослий можете начебто на крок випереджати дитину: передбачати її удар і перехоплювати його, притримувати, підхоплювати її руку і далі обігравати цю ситуацію. Наприклад: зловивши руку, якою дитина замахнулася для удару, обійняти себе нею (зробити вигляд, що це вона хотіла обійняти дорослого) притиснути до себе і сказати щось добре: «Я тебе люблю, який ти у мене хороший (хороша), який ласкавий (ласкава)...» Або, обкрутити дитину її ж рукою, ніби зв'язати, а потім розкрутити, залишаючись при цьому у веселому настрої, щось приспівувати, розповідати вірші. Або, зловивши її руку, сказати: бити не можна, а ось гладити можна! І погладити її рукою, похвалити її за це.
На істеричні прояви взагалі не слід звертати увагу. Краще сказати, що вам не подобається, коли вона так робить. І коли вона захоче бути з вами, хай приходить в іншу кімнату, де ви на неї чекатимете, і піти.
Коли дитина все кидає і руйнує.
Як і у випадку з руховими стереотипіями, тут варто словесно озвучувати прояви дитини і випереджати її рухи. Коли дитина, яка черговий раз узяла кубика і підняла руку, щоб його кинути, треба голосно та емоційно виразно сказати: "Кидай кубик, давай, кидай". Зазвичай, дитина, яка робила це автоматично і не змінювала свої рухи, коли їй забороняли, зупиняється, перестає це робити, розтискає пальці і випускає кубик.
Якщо дитина занурена в ігри-маніпуляції з предметами, треба прагнути надати їм сенс: викладання ланцюгів з кубиків - "будуємо потяг", розкидання шматочків паперу - "влаштуємо салют", трясіння руками - "махання крильцями, як пташки" тощо.
Поради вихователям,
в групах яких виховується
дитина з особливими освітніми потребами:
- Навчіться толерантно ставитися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на це дитині.
- Сприяйте тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятою.
- Сприяйте створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості, справедливості й терпимості.
- Надавайте індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлюйте дітей з особливими потребами від основної групи дітей.
- Намагайтеся наблизити виховні, навчальні та розвиткові завдання до потреб і можливостей такої дитини.
- Співпрацюйте з іншими педагогами (вчителем - логопедом, вчителем - дефектологом, практичним психологом, асистентом вихователя), лікарями та батьками в одній команді.
Рекомендації педагогам для успішної взаємодії з сім'ями в яких виховуються діти з особливими освітніми потребами:
- наголошуйте на цінності дитини та необхідності розвитку її сильних сторін;
- намагайтеся зрозуміти батьків, прислухайтеся до їхньої точки зору, приймайте їхню позицію;
- умійте бачити в дитині індивідуальність, незалежно від наявних вад розвитку;
- домовляйтеся з батьками про обмін інформацією, про розвиток дитини вдома і в ДНЗ;
- боріться зі стереотипами;
- не жалійте батьків, це заважає ефективній взаємодії;
- спільно вирішуйте проблеми;
- плануйте свою діяльність спільно з батьками.
Рекомендації батькам в сім'ях яких виховуєтьсядитина з особливими освітніми потребами:
- поважайте свою дитину;
- сприймайте її такою, яка вона є;
- дозволяти їй бути собою;
- хваліть і заохочуйте до пізнання нового;
- стимулюйте до дії через гру;
- розмовляйте з дитиною, слухайте її, спостерігайте за нею;
- підкреслюйте її сильні сторони;
- впливайте на дитину проханням - це найефективніший спосіб дати їй інструкції.
Організація соціальної взаємодії направленої на гармонізацію дитячих взаємовідносин в інклюзивній групі ЗДО
Методичні рекомендації для педагогів інклюзивних груп
- Для ефективного розвитку соціальних вмінь у дітей з особливостями психофізичного розвитку створюйте таке середовище, в якому б усіх дітей сприймали і поважали.
- Пам'ятайте, кожній дитині властивий свій темперамент, рівень розвитку та індивідуальні особливості. Намагайтесь толерантно сприймати людські відмінності і навчати цьому малят.
- Дитина з ООП не повинна займати особливе становище в групі, вона має відчувати себе природно, досягати самостійності, наскільки це можливо. Створюйте таку атмосферу взаєморозуміння і взаємодопомоги між дітьми, яка б могла забезпечити дитині з особливими освітніми потребами можливість самоствердитися, набути певні навички соціальної поведінки.
- Сприяйте налагодженню дружніх стосунків дітей природним шляхом. Не намагайтеся примушувати дітей до дружби, оскільки такі взаємини мають розвиватися безпосередньо. Не приділяйте цьому питанню надмірної уваги й не занадто наполягайте на необхідності взаємодії дітей з особливими потребами та дітей із типовим розвитком. Такими діями ви можете закріпити у свідомості останніх думку про те, що дітям з особливими потребами необхідно допомагати, а не те - що слід налагоджувати рівноправні взаємовигідні соціальні стосунки.
- Вчіть дітей з повагою ставитися до однолітків і додержуватися норм поведінки під час взаємодії, поважати гідність дітей з особливими потребами. Наприклад, комусь можуть бути неприємні часті торкання. Інколи діти можуть ставитися до дітей з особливими потребами як до ляльок або домашніх тварин.
- Вчинки говорять більше за слова, а тому демонструйте дітям позитивну соціальну поведінку. Якщо вихователь, помічник вихователя в групі ставитимуться до всіх дітей з повагою, вихованці діятимуть аналогічно. Якщо ж вони будуть бачити зверхнє, грубе або неуважне ставлення дорослих один до одного та до вихованців, вони будуть наслідувати це під час взаємодії з однолітками. Будь-які дії вихователя в групі не лишаються непоміченими й впливають на дітей.
- Заохочуйте дітей до співробітництва й взаємній допомозі. Необхідно зосереджувати увагу на тому, що у всіх дітей з особливими потребами є власні інтереси, здібності й таланти, якими вони можуть поділитися з іншими. Вчіть дітей обмінюватися послугами. Це має бути взаємний, а не однобічний процес. Діти з особливими потребами мають не лише отримувати допомогу, а й надавати її іншим.
- Діти з недостатнім розвитком комунікативних навичок не можуть започаткувати гру, не вміють приєднуватися до неї. Для розвитку цих умінь потрібна цілеспрямована допомога педагога шляхом моделювання поведінки і підкріплення. Щоб заохотити дитину з ООП до гри, вихователь має приєднатися до гравців, залучити малюка, а коли він буде здатний самостійно гратися з однолітками, поступово залишити дітей. Інколи необхідне фізичне керування дітьми з ООП під час гри, доки вони не оволодіють мистецтвом самостійної гри.
- Діти, що не бажають гратися з однолітками, можуть боятися це робити, діяти дуже повільно або демонструвати агресивність. Щоб сприяти соціальному розвиткові таких дітей, пропонуйте дітям безпечне місце, звідки вони б могли спостерігати за діяльністю інших дітей. Часто малята багато чому навчаються в такий спосіб і можуть повністю долучитися до гри через спостереження. Використовуйте позитивне схвалення. Посмішка, кивок головою чи погладжування по спині дитини можуть бути ефективнішими, ніж голосні коментарі перед усією групою.
- Не примушуйте дітей брати участь у групових видах діяльності, а приділяйте їм індивідуальну увагу, щоб у них з'явилося почуття довіри, необхідне для колективної роботи.
Світ дітей з особливими освітніми потребами, особливий та різнобарвний. Вони вчаться жити повноцінним життям, тому завдання дорослих - допомогти їм у цьому, але головне - не нашкодити дитині своїми стараннями. Тож давайте працювати разом і допомагати дітям адаптуватися в нашому непростому світі. І об'єднавши зусилля, ми впевнені - кожна дитина знайде своє призначення в житті.
