.JPG)
.JPG)
.jpg)
.jpg)
Як допомогти дитині зберегти ментальне здоров’я під час воєнного стану?
Шановні батьки та педагоги, на сьогодні дуже важливо обговорити надзвичайно важливу тему – як зберегти ментальне здоров’я наших дітей у складних умовах воєнного стану. Війна – це надзвичайно сильний стрес і для дорослої людини. А діти – особливо вразливі, оскільки ще не мають сформованих механізмів подолання тривоги, страху, втрати безпеки. Наше завдання – об’єднати зусилля, щоб допомогти їм зберегти психологічне благополуччя.
Важливим для ментального здоров’я є:
1. Безпечний емоційний простір. У цей час дітям надзвичайно важливо відчувати стабільність, любов і підтримку.
- Дотримуйтесь режиму дня – передбачуваність знижує тривожність.
- Зберігайте спокій – дитина зчитує ваш емоційний стан.
- Не залишайте дитину наодинці зі страхами – говоріть з нею, навіть якщо вона ще не все розуміє.
2. Чесна, але дозована та адаптована під вік інформація.
- Не уникайте розмов про війну, але пояснюйте просто і зрозуміло.
- Уникайте подробиць, які можуть травмувати.
- Обмежте доступ дитини до новин, телевізора, соцмереж.
- Не дозволяйте іншим дорослим при дитині розповідати інформацію, яка може викликати тривогу.
3. Висловлювання емоцій – це нормально.
- Дозволяйте дитині плакати, злитися, боятися – це природна реакція.
- Навчайте її називати свої почуття: «Тобі страшно? Я тебе розумію».
- Використовуйте малювання, ігри, казки – це інструменти, які допомагають дитині усвідомити емоції.
4. Спільна діяльність.
- Грайте разом, будуйте, готуйте, співайте – це не просто розваги, а способи зняття напруги.
- Рухайтеся: фізична активність зменшує тривожність.
- Створюйте вдома «острівці спокою»: улюблене місце, плед, іграшка.
5. Власний приклад дорослих.
- Ви – головний приклад для дитини.
- Турбота про себе — основа підтримки дитини.
Пропонуємо декілька вправ на зниження тривожності у дошкільників:
· «Магічна коробочка». Допомагає дати вихід тривожним думкам через символічну гру. Потрібна невелика коробка, можна декорувати, папір, олівці. Запропонуйте дитині намалювати або сказати, що її лякає або засмучує. Малюнок або записаний страх ховається в "магічну коробочку", яка "забирає погане". Потім коробка закривається, і ви разом кажете: "Тепер все погане залишилося всередині, ми в безпеці!"
· "Земля–вода–повітря". Для відновлення контакту з тілом, зниження напруги. Пояснюємо дитині - земля: лежимо на животі або стоїмо, щільно притискаємо ступні до підлоги, кажемо: "Я — сильний, як земля!", вода: «хитаємося», як хвильки, розслаблюємо руки — "Я — м’який, як вода», повітря: бігаємо, стрибаємо, махаємо руками — "Я — легкий, як повітря!" Повторити кілька циклів. Весело, динамічно і дуже ефективно!
· "Мій захисник". Дає дитині уявну опору. Запитайте: "Уяви, що з тобою поруч завжди є хтось сильний — тваринка, герой, чарівник. Хто це?". Обговоріть, як цей "захисник" допомагає, що каже, коли страшно, допоможіть сформувати фрази. Потім дитина може зробити малюнок або ляльку цього героя — його можна брати з собою чи обіймати на ніч.
Вправи для підтримки психічного здоров'я, які Ви можете виконувати зі своїми дітьми.
Шановні батьки, пропонуємо Вам вправи, які допоможуть батькам дошкільників підтримувати психологічне здоров'я разом із дітьми:
· «Дихай як дракон». Продемонструйте дитині хто такий дракон, якщо вона ще не зустрічалась із цим поняттям. Уявіть, що ви – дракон, який випускає вогонь. Глибоко вдихніть носом, а потім повільно видихніть ротом, ніби пускаєте «вогонь». Ця вправа заспокоює, знімає стрес, навчає контролювати дихання. Можна додати елементи сюжетно-рольової гри для дітей старше 3-х років.
· «Арктичні обійми». Уявіть, що Ви з дитиною знаходитеся в Арктиці та змерзли (можна спочатку переглянути відео з дитиною про Актику). Обіймайте один одного й рахуйте до 10, уявляючи, як передаєте тепло і любов, якщо дитина вміє рахувати до 10, рахуйте по черзі. Ця вправа допомагає дитині відчувати себе захищеною, відчувати підтримку, знижує рівень стресу.
· «Намалюй настрій». Покажіть дитині смайлики з різним настроем, проговоріть, що кожен з цих смайливік відчуває. Запропонуйте дитині намалювати свій настрій – радість, сум, злість або спокій. Смайлик залиште як приклад, бо не всі мають досвід малювання виразів обличчя. Потім разом обговоріть малюнок. Ця вправа допомагає дитині розпізнавати та виражати емоції, підвищує рівень емоційного інтелекту.
· «Погода на спині». Легенько постукуйте та погладжуйте спину дитини, потім малюйте на ній дощик, сонечко, вірет (хвилі), сніг (легенькі дотики – крапочки). Ця вправа допомагає розслабитися, сприяє розвитку тактильного контакту.
· «Скринька щастя». Разом зробіть, або знайдіть коробочку, в яку складатимете папірці з приємними моментами дня/тижня/місяця (прогулянка, зустріли песика, робили млинці, грали з другом, ходили в гості і.т.п.), які малює дитина, або записує, а потім зачитує дорослий. Можна зачитувати їх коли у дитини погіршився настрій, або перед сном, щоб пригадати приємне. Ця вправа покращує настрій, фокусує дитину на приємних моментах, встановлює емоційний зв'язок з батьками, розвиває пам'ять.
· «Повітряна кулька» (Дихальна вправа) Уявіть, що ваш живіт – це повітряна кулька. Глибоко вдихніть носом, надуваючи «кульку». Повільно видихніть ротом, випускаючи повітря. Разом повторіть 5-7 разів. Ця вправа допомагає заспокоїтися, контролювати дихання та емоції.
· «Дерево спокою». Уявіть, що ви – міцне дерево. Дітей старної групи можна попросити уявити та розповісти «Яке ти дерево?». Стійте прямо, «пускаючи корені» в землю (можна злегка зігнути коліна). Повільно розводьте руки в сторони – це ваші «гілки». Дихайте рівно, уявляючи, що вас колише вітер. Цю вправу можна також використовувати після емоційного всплеску у дитини, коли вона вже почала трохи заспокоюватися. Навчає зосередженості, допомагає відчути стабільність.
· «Малюємо на спині». Один учасник малює пальцем на спині іншого різні фігури або предмети. Інший намагається вгадати, що це. Потім змінюються ролями. Ця вправа розвиває тактильне сприйняття, знімає напругу.
· «Смішні обличчя». Разом станьте перед дзеркалом і робіть смішні гримаси. Вигадуйте, які емоції вони виражають, кого Ви показуєте, в які ситуації ці «персонажі» потрапили. Можна додати елемент змагання - переможцем стає той, хто розсмішить іншого першим. Ця вправа покращує настрій, допомагає виражати емоції, розвиває фантацію.
Ці вправи допоможуть і дітям, і батькам підтримувати гармонійний емоційний стан, знімати напругу та проводити час разом весело та з користю.
Як виховати дитину з адекватною самооцінкою?
Самооцінка – це те, як дитина сприймає себе та свої можливості. Вона формується з раннього віку під впливом батьків, вихователів і найближчого оточення. Адекватна самооцінка допомагає дитині почуватися впевнено, долати труднощі та будувати гармонійні стосунки з іншими. Як же батькам підтримати здоровий розвиток самооцінки у дошкільника?
1. Безумовна любов та прийняття. Дитина має знати, що її люблять не за досягнення, а просто за те, що вона є. Підтримуйте її незалежно від успіхів чи помилок. Наприклад, замість «Ти супер, бо змогла красиво намалювати» скажіть: «Я пишаюся тобою, бо ти дуже старалася».
2. Хваліть правильно. Похвала має бути щирою і конкретною. Замість загальних слів «Ти краще всіх» краще сказати: «Мені сподобалося, як ти акуратно помив овочі». Це допоможе дитині зрозуміти, за що її цінують.
3. Дозволяйте помилятися. Помилки – це частина навчання. Не критикуйте дитину надто суворо, а допомагайте їй розбиратися, як зробити краще наступного разу. Наприклад, якщо вона розлила воду, скажіть: «Нічого страшного, давай разом приберемось».
4. Заохочуйте самостійність, дозволяйте допомагати вам. Дитина має мати можливість самостійно приймати рішення та виконувати завдання, відповідно до свого віку. Навчіть її вдягатися, збирати іграшки, допомагати вдома – це розвиває впевненість у власних силах.
5. Уникайте порівнянь. Фрази наприклад «Чому ти не такий слухняний, як Дмитрик?» можуть завдати шкоди самооцінці. Краще порівнювати дитину з нею самою: «Ти сьогодні швидше зібрався, ніж учора, молодець!»
6. Будьте прикладом. Діти переймають поведінку дорослих. Якщо ви впевнені в собі, спокійно ставитеся до своїх успіхів і невдач, то і дитина буде такою ж.
7. Вчіть конструктивно реагувати на критику. Навчіть дитину сприймати критику без страху. Наприклад, якщо вихователь зробив зауваження, допоможіть дитині зрозуміти, що це не означає, що вона погана, а лише що можна щось покращити. Створюйте безпечне середовище. Дитина має знати, що помилки – це нормально. Показуйте, що будь-яку ситуацію можна виправити. Наприклад, якщо вона щось забруднила, скажіть: «Нічого страшного, давай разом приберемося».
8. Розділяйте особистість і вчинки. Коли ви робите зауваження, звертайте увагу на конкретну дію, а не на саму дитину. Замість «Ти такий неохайний» краще сказати: «Схоже, ти поспішав, і малюнок вийшов не дуже акуратний. Давай спробуємо ще раз?»
9. Навчайте реагувати без емоційної бурі. Якщо дитина починає ображатися або плакати у відповідь на зауваження, допоможіть їй заспокоїтися. Скажіть: «Я розумію, що тобі неприємно, але давай подумаємо, як зробити краще наступного разу».
10. Знайдіть баланс між похвалою і критикою. Якщо критикувати постійно, дитина може втратити впевненість у собі. Важливо помічати і хороше: «Ти дуже старався, і хоча не все вийшло ідеально, я бачу, що ти вклав багато зусиль!»
11. Вчіть ставити запитання. Якщо дитина отримала зауваження, навчіть її запитувати: «А як можна зробити краще?» Це допоможе їй сприймати критику як можливість для розвитку, а не як покарання.
12.Розігруйте ситуації. Грайте з дитиною в рольові ігри, де ви спочатку робите помилки і отримуєте зауваження, а потім вона. Разом придумуйте, як правильно на них реагувати.
13. Заохочуйте наполегливість. Якщо щось не вийшло з першого разу, навчіть дитину не здаватися. Скажіть: «Цього разу було складно, але якщо ти потренуєшся, вийде краще».
14. Підтримуйте її інтереси. Якщо дитина захоплюється малюванням, танцями чи будівництвом з конструктора – підтримуйте її. Це допоможе їй відчути себе компетентною та важливою.
Адекватна самооцінка – це не вроджена якість, а результат виховання і підтримки. Любіть свою дитину, допомагайте їй ставати самостійною та впевненою у собі, і вона виросте щасливою та успішною людиною.
Дитина обманює: що робити?
Батьки часто стикаються з тим, що їхня дитина вигадує, перебільшує або навіть відверто обманює. Це може викликати тривогу, але важливо розуміти, що в дошкільному віці брехня – це не завжди усвідомлений обман. Давайте розберемося, чому діти 3-6 років можуть говорити неправду та як правильно реагувати.
Чому діти обманюють?
1. Фантазія та уява . У цьому віці межа між реальністю та вигадкою ще нечітка. Дитина може розповідати історії, які здаються неправдою, але для неї вони – частина гри або творчого процесу.
2. Бажання уникнути покарання. Якщо дитина боїться суворого покарання або критики, вона може сказати неправду, щоб уникнути негативних наслідків.
3. Прагнення отримати увагу. Іноді дитина може вигадувати, щоб привернути увагу дорослих, особливо якщо їй здається, що її недостатньо помічають.
4. Бажання отримати щось бажане. Дитина може обманювати, щоб отримати те, чого хоче, наприклад, ще одну іграшку або додатковий смаколик.
5. Наслідування дорослих. Малюки копіюють поведінку дорослих. Якщо вони бачать, що брехня використовується як спосіб вирішення проблем, вони можуть почати робити те саме.
Коли варто турбуватися?
1. Брехня стає систематичною. Якщо дитина постійно обманює, навіть коли немає очевидних причин, і це стає її звичною поведінкою, варто задуматися, що її до цього спонукає.
2. Дитина не відчуває провини.У нормі малюки розуміють, що зробили щось неправильно, і можуть соромитися або переживати. Якщо дитина обманює без будь-яких емоцій і не реагує на пояснення, це може бути тривожним сигналом.
3. Брехня використовується для маніпуляції. Якщо дитина свідомо обманює, щоб впливати на інших (наприклад, змушує когось щось зробити або звинувачує інших у своїх вчинках), це може вказувати на проблеми з емоційним розвитком.
4. Обман супроводжується агресією або іншими порушеннями поведінки. Якщо разом із брехнею у дитини з’являються інші поведінкові труднощі (агресія, замкнутість, тривожність, часті істерики), це може бути сигналом, що їй важко впоратися зі своїми емоціями.
5. Дитина бреше, щоб уникнути навіть легких наслідків. Якщо малюк боїться зізнатися навіть у незначних проступках, можливо, він відчуває сильний страх перед покаранням або осудом. Це може вказувати на надто сувору реакцію дорослих.
6. Брехня є способом самозахисту. Якщо дитина часто вигадує історії, які виправдовують її перед іншими або створюють уявний "ідеальний" світ, можливо, вона переживає внутрішній дискомфорт чи нестачу уваги.
Що робити в таких випадках?
1. Замість покарання варто з’ясувати причину поведінки дитини.
2. Говорити про чесність спокійно і на зрозумілих прикладах.
3. Не називайте дитину брехуном. Замість цього допоможіть їй усвідомити різницю між правдою та вигадкою. Наприклад: "Ти кажеш, що це зробив Микола, але ми ж знаємо, що він сьогодні з нами не гуляв. Давай розберемося разом."
4. Зберігайте спокій. Головне – не кричати і не карати дитину. Якщо вона збрехала, важливо розібратися в причинах і пояснити наслідки обману.
5. Розвивайте чесність через ігри. Вчіть дитину розрізняти фантазії та реальність, граючи в рольові ігри, обговорюючи казки та ситуації з книг.
6. Будьте прикладом. Діти наслідують поведінку дорослих. Якщо вони бачать, що батьки чесні, відкриті й визнають свої помилки, вони будуть прагнути до такої ж поведінки.
7. Створіть довірливу атмосферу. Якщо дитина відчуватиме, що її люблять і розуміють, навіть коли вона зробила щось неправильно, їй не потрібно буде обманювати.
8. Вчіть відповідальності за слова. Допомагайте дитині розуміти наслідки її слів. Наприклад, якщо вона сказала, що вже прибрала іграшки, а це не так – покажіть їй, що відповідальність за слова важлива.
Якщо дитина постійно обманює, не відчуває провини та маніпулює іншими, варто звернутися до дитячого психолога. Але в більшості випадків брехня у 3–6 років – це частина розвитку, яку можна скоригувати терпінням і правильним підходом.
Головне – пам’ятати, що дитинство – це час навчання, а чесність формується в довірливих стосунках із дорослими.
Як виховати в дитині самостійність?
Виховання самостійності у дитини — це процес, який вимагає часу, терпіння та послідовності. Враховуйте вік та індивідуальні особливості своєї дитини. Формуйте у себе реалістичні очікування.
1. Давайте можливість вибору. Надавайте дитині можливість робити вибір у межах розумного. Наприклад, нехай вона сама обирає, яку сорочку одягнути чи який фрукт з'їсти на перекус. Це допомагає розвивати впевненість у своїх рішеннях
2. Навчайте базовим навичкам. Поступово навчайте дитину самостійно виконувати прості завдання: одягатися, прибирати іграшки, готувати прості страви (наприклад, зробити бутерброд). Підтримуйте її, але не робіть все за неї.
3. Дозволяйте помилятися. Помилки — це частина навчання. Замість того щоб критикувати, допоможіть дитині зрозуміти, що пішло не так, і як це можна виправити. Наприклад, якщо вона пролила сік, покажіть, як прибрати за собою.
4. Встановлюйте зрозумілі правила. Чіткі правила та межі допомагають дитині орієнтуватися в тому, що можна, а що не можна. Коли вона знає, що очікується, їй легше діяти самостійно.
5. Хваліть за зусилля. Підкреслюйте важливість зусиль, а не лише результату. Наприклад, замість "Ти такий розумний!" скажіть: "Я пишаюся тобою, що ти доклав стільки зусиль!"
6. Навчайте плануванню. Привчайте до послідовності дій «зараз-потім». Допомагайте дитині планувати свої дії. Наприклад, перед прогулянкою обговоріть, що потрібно взяти з собою.
7. Будьте прикладом. Діти наслідують поведінку дорослих. Показуйте, як ви самостійно вирішуєте завдання, долаєте труднощі та берете відповідальність за свої дії.
8. Давайте час для самостійної гри. Самостійна гра — це важливий елемент розвитку. Не потрібно постійно розважати дитину чи керувати її діями. Дайте їй можливість самій знаходити заняття.
9. Підтримуйте, але не контролюйте. Будуйте довірливі стосунки, де дитина відчуває, що може звернутися до вас за допомогою, але при цьому має простір для самостійних дій.
10. Будьте терплячими. Самостійність не розвивається за один день. Іноді дитина робитиме щось повільно чи не так, як ви очікуєте. Наберіться терпіння і дайте їй час навчитися.
Головне — підтримувати дитину, вірити в її сили та заохочувати її до самостійних кроків. Кожна дитина унікальна, тому важливо враховувати її індивідуальні риси та темпи розвитку.
Страхи дітей дошкільного віку та шляхи їх подолання
Дитячі страхи — це природний етап розвитку кожної дитини. Вони можуть виникати через різні причини: нові ситуації, незрозумілі явища, фантазії або навіть реакція на поведінку дорослих. У дошкільному віці діти особливо вразливі до страхів, оскільки їх світогляд тільки формується, а уява активно працює. Розуміння природи дитячих страхів і надання підтримки допоможе дитині почуватися впевнено та безпечно.
Основні причини страхів у дітей дошкільного віку:
1. Вікові особливості: У різному віці діти бояться різних речей. Наприклад, у 2-3 роки дитина може боятися гучних звуків або розлучення з батьками, а у 4-6 років з’являються страхи, пов’язані з уявою (чудовиська, темрява).
2. Вплив оточення: Настрій і поведінка батьків, конфлікти в сім’ї, перегляд страшних мультфільмів, історій або новин можуть спровокувати появу страхів.
3. Особистісні риси: Чутливі, емоційні діти схильні до страхів більше, ніж їх більш спокійні однолітки.
4. Недостатня інформація: Діти часто бояться того, чого не розуміють. Наприклад, грози, тіні або незнайомі люди можуть викликати тривогу.
Основні страхи у дошкільників можуть включати: страх темряви (через невідомість, уявних монстрів), страх самотності (боязнь залишитися без батьків), страх розлуки з батьками (особливо під час адаптації до дитячого садка), страх тварин (особливо собак, котів або комах), страх лікарів і медичних процедур, страх гучних звуків (грози, вибухів, звуків вантажного транспорту).
Як допомогти дитині подолати страхи?
1. Підтримка та розуміння: Ніколи не знецінюйте страх дитини фразами на кшталт "Це дурниці" або "Ти вже великий, щоб боятися". Натомість, висловіть розуміння: "Я бачу, що ти злякався. Давай разом подолаємо це". Важливо показати, що ви розумієте почуття дитини.
2. Створення безпечного середовища: Забезпечте дитині комфортну атмосферу вдома. Наприклад, якщо дитина боїться темряви, використовуйте нічник.
3. Гра як метод подолання страхів: Через гру дитина може висловити свої емоції та побороти страхи. Наприклад, гра в "полювання на чудовиськ" допоможе перетворити страх на щось смішне та нестрашне. Можна опрацювати свої страхи граючи лікаря, який лікує іграшки, або ховаючись у темній кімнаті зі знайомими предметами.
4. Читання терапевтичних казок: Спеціальні казки, де герої долають свої страхи, допоможуть дитині зрозуміти, що вона не сама така, і навчать її впоратися зі своїми емоціями.
5. Поступове звикання: Якщо дитина боїться чогось конкретного (наприклад, комах), поступово знайомте її з цим об’єктом. Спочатку показуйте картинки, потім розповідайте історії, а згодом дозвольте взаємодію під вашим контролем.
6. Техніки релаксації : Дихальні вправи, малювання страху та його «знищення» (наприклад, розривання малюнка) допомагають дітям впоратися з тривогою.
7. Режим дня і стабільність: Чіткий розпорядок дня дає дитині відчуття безпеки та зменшує рівень тривожності.
8. Зверніться до психолога: Якщо страхи дитини стають нав’язливими, заважають її повсякденному життю або тривають довгий час, зверніться до фахівця. Психолог допоможе зрозуміти причини страхів і знайти ефективні шляхи їх подолання.
Практичні поради для батьків:
- Будьте прикладом: Діти наслідують поведінку дорослих. Якщо ви спокійно реагуєте на стресові ситуації, дитина навчиться робити так само.
- Обговорюйте страхи: Запитуйте дитину, чого вона боїться, і разом шукайте рішення.
- Не перевантажуйте дитину інформацією: Уникайте страшних новин, фільмів або історій, які можуть загострити страхи.
Пам’ятайте, що страхи — це тимчасове явище. З вашою підтримкою та розумінням дитина зможе їх подолати і стати впевненішою в собі. Якщо вам потрібна додаткова допомога, завжди можете звернутися до психолога нашого дитячого ясла-садка № 7 «Колосок».
Особливості уваги дітей дошкільного віку
Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості свідомості на важливих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності, власних переживаннях. Увага дає нам змогу зосереджуватися на певному предметі діяльності. Вона є одним з важливих показників оцінки психічного розвитку у дошкільнят, здатності отримувати та накопичувати нові знання. Більшість процесів нашої психіки, як-от здатність до пізнання, пам'ять і навіть мовлення багато в чому залежать від рівня уваги.
Особливостями уваги дітей дошкільного віку є залежність від віку дітей, чим старша дитина, тим більше вона звертає увагу на слова, а не на предмети. Нетривала зосередженість, перехід від однієї діяльності до іншої за короткий проміжок часу. Незначні сторонні подразники відвертають увагу від діяльності. Залежність від виду занять, у 4 роки дитина може 20 хвилин і більше виконувати цікаву для неї діяльність, а нецікаву виконує не більше 5 хвилин. Неспроможність на власний розсуд перемикатися з одного об’єкта на інший за відсутності довільної психічної саморегуляції. Слабкий розподіл уваги, неможливість виконувати два, або більше видів діяльності. Невеликий обсяг, неспроможність утримувати декілька об’єктів, задач за короткий проміжок часу.
У дошкільнят переважає мимовільна увага. Мимовільна увага виникає спонтанно, без зусиль свідомості, під впливом різних подразників. Наприклад, батьки грають з дитиною у м’яча, поруч пролітає зграя птахів і дитина одразу перемикає увагу на неї, хоча тільки що була дуже зацікавлена грою в м’яча, через хвилину чує знайому музику та починає пританцьовувати.
Головною задачею у розвитку уваги є навчити дитину направляти зацікавленість у потрібне русло. Тобто розвивати довільну увагу. Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності.
Коли людина зосередила свою увагу на певній діяльності, яка її зацікавила, вона може не чути, що її кличуть, ігнорувати події, які відбуваються поряд з нею. У дошкільнят це виражено набагато більше, їм ще важко перемикати увагу з одного об’єкта на інший на прохання та утримувати увагу більше ніж на одній діяльності. Часто здається, що дитина не чує чи ігнорує прохання, не реагує на ім’я. В такому випадку можна перемкнути увагу дитини на вас доторкнувшись до плеча чи присісти та встановити зоровий контакт і повторити прохання.
Виділяють основні причини неуважності дітей: незрілість психіки, перевантаження нервової системи, низький рівень розвитку загальної моторики, неавтоматизована, недостатньо сформована координація тіла, тривожність, стан стресу, хвороба.
Для розвитку уваги дітей дошкільного віку необхідно дотримуватися принципів:
- Точне розуміння дитиною поставленої задачі та збереження правил в пам’яті. Цього можна досягти багаторазовим повторенням вголос як і дорослим, так і дитиною, що дозволить їй запам’ятати алгоритм дій. Для кращого запам’ятовування слова можна підкріплювати наочними діями.
- Звичність середовища та умови при яких дитина не буде відволікатися. Відсутність голосних звуків, мерехтіння світла, багато яскравих речей довкола тощо.
- Виконання завдань від простого до складного. Дитина повинна відчувати моменти успіху.
- Розвиток самоконтролю. Якщо дитина мовна – це промовляння своїх дій в моменті. Вміння виконувати інструкції дорослого за обговореними правилами.
Методи розвитку уваги у дітей:
Мовний: пояснення, бесіда, римування. Наочний: використання зображень, іграшок, демонстрація власним прикладом, відеоматеріали. Практичний: аплікації, малювання, саморобки. Ігровий: дидактичний, рухливий, театралізований.
Методики розвитку уваги у дошкільнят:
Запропонуйте пограти дитині у такі ігри як пошук відмінностей, викресли зайве, знайди подібне, знайди всіх тварин на малюнку, знайди названі предмети на малюнку, знайти де чия тінь, використати таблиці Шульте для дітей, які вже знають числа. показати частини тіла за прикладом, знайти предмети потрібного кольору вдома чи на вулиці, проходження лабіринтів на аркуші паперу, почути потрібне слово і плеснути в долоні, сортувати предмети за ознаками, складати малюнки з розрізаних частин, повторювати танцювальні рухи за дорослим, складати пазли, мозаїку, знаходити заховані предмети, будувати вежі за зразком.
Вплив стилів виховання на поведінку дітей
Саме батьки впливають на майбутню поведінку і навички дитини. Дуже важливо розбиратися в різних стилях сімейного виховання перед тим, як виховувати дитину. Стиль сімейного виховання буде впливати на майбутнє дітей. Для початку потрібно ознайомитися з усіма стилями.
Які є стилі виховання? Стилі виховання відрізняються насамперед за такими ознаками, як вимогливість і чуйність. Усього виділяють 5 основних стилів виховання:
1. Демократичний стиль характеризується високим рівнем вимогливості й чуйності. Батьки, котрі дотримуються такого стилю виховання, виявляють турботу про дитину, надають їй підтримку й заохочують її самостійність. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з дитиною; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до потреб та бажань дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.
2. Авторитарний стиль характеризується високим рівнем вимогливості й низьким рівнем чуйності. Батьки, які дотримуються цього стилю виховання, виступають як авторитетні фігури, їх поведінка здебільшого директивна й ґрунтується на вказівках і силі, а для дитини встановлюються суворі обмеження. Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, як у випадку гіперопіки, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності дитини: вона не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю
3. Ліберальний стиль виховання означає низький рівень вимогливості й високий рівень чуйності. Ліберальне виховання передбачає невелику кількість вимог, слабкий батьківський контроль і мінімальне покарання за погану поведінку або навіть повну його відсутність. Такі діти ростуть з браком самодисципліни, нерозвиненими соціальними та комунікативними навичками, часто невпевненими у собі. Ліберальне ставлення батьків, здається, могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції особистості. Але для цього особистості потрібно вже мати чітку систему власних орієнтирів: цілі, принципи, морально-етичні еталони тощо.
4. Індиферентний стиль виховання характеризується низьким рівнем вимогливості й чуйності. Батьки, які дотримуються такого стилю, висувають дитині мало вимог і не піклуються про те, щоб задовольнити тут і зараз всі її потреби. Вони емоційно віддалені від дітей, проявляють дуже мало любові і не замислюються над вихованням дітей. Така байдужість батьків сприяє розвитку у дітей недовіри до оточуючих, неспокою і стресу.
5. Надмірна опіка(гіперопіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона уповільнює формування в дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру.
Сім’я – модель толерантного суспільства
Толерантність – це здатність приймати з повагою та терпимістю поведінку, погляди, вірування, переконання, зовнішній вигляд інших людей, навіть якщо вони відрізняються від наших.
Діти такі безпосередні, що іноді це неприємно оточуючим. Вони, не бажаючи навмисне чинити зло, часто ображають своїми діями чи словами товариша, або перехожого, який відрізняється від інших. Неможливо виховати гармонійну особистість, якщо дитина не розумітиме, як правильно поводитися з людьми не такими, як усі.
Ефективними засобами виховання толерантності у малюків є:
- Використання дитячої літератури. Прослуховування дитячих творів, казок стимулює розвиток здатності співчувати. Розвивається вміння ставити себе на місце іншого.
- Сюжетно-гольова гра. Ігри допомагають дітям виражати власні почуття, набувати досвіду спілкування, що є важливим у формуванні умінь і навичок толерантної поведінки.
- Стежити за спілкуванням у сім’ї. Важливо стежити за своїм мовленням та коригувати дитячі звички лихословити. Адже використання добрих слів допомагає налаштовувати комунікативні зв’язки.
- Бесіди. Розкажіть дітям про різні народи світу та їх звичаї, свята, про відмінності у зовнішності людей, про відмінності людей з особливими потребами та те, що це нормально.
- Показуйте приклад. Будьте чесні та відкриті, з повагою ставтеся до інших. Демонструйте це дітям. Не давайте негативних характеристик собі та іншим.
- Підтримуйте й заохочуйте впевненість дитини у собі, у її вчинках. Людина з розвиненим почуттям власної гідності, з адекватно високою самооцінкою не потребує самоствердження за рахунок інших.
- По можливості намагайтеся забезпечити вашій дитині досвід спілкування з різними групами людей.
- Давайте відповіді на запитання дітей. Розмови на «незручні» теми важливі для виховання дитини. Відповіді накшталт «ти ще маленький» абсолютно недоречні – завданням батьків є дати відповідь у формі, доступній віку дитини. Якщо ви не готові відповісти одразу – попросіть час на роздуми і поверніться до розмови якомога швидше.
І головне, пам’ятайте: особистісні риси толерантної людини – це не вроджені, а набуті соціальні якості, що формуються з раннього дитинства у процесі взаємодії у сім’ї та з оточенням.
Профілактика дитячої агресивності
Дитяча агресія: причини та профілактика
Чому б'ються маленькі діти?
Агресивна поведінка характерна для багатьох дітей на певному етапі розвитку. Необхідно зрозуміти причини, що призводять до агресії. Дитина висловлює негативні емоції. Маленьким дітям важко висловити емоції словами. Неможливість впоратися з емоціями, які переповнюють, і контролювати їх, що призводить до агресивної поведінки дитини, яка проявляється в істериках і бійках.
- Нестача рухової активності та фізичних навантажень.
- Допитливість. Дитина дізнається багато нового, постійно вчиться, проявляє допитливість до всього навколо. Вона бажає експериментувати, порушуючи правила. Починаючи бійку, вона просто хоче подивитися, до чого це призведе та що в цьому поганого.
- Дитина вважає, що це весело. Крім того, вона намагається привернути увагу батьків своєю поведінкою.
- Наслідування. Діти вчаться, наслідуючи тих, хто їх оточує. Можливо, ваша дитина побачила, що її знайома людина поводиться подібним чином, і вчинила так само.
Як відучити дитину битися
Агресивна поведінка у дошкільника не завжди означає, що він бажає комусь зла. Але не варто заплющувати очі на подібні ситуації. Пропонуємо кілька способів відучити дитину битися:
- З'ясуйте причини агресивної поведінки й потреби дитини. Причинами агресії можуть бути вікові особливості розвитку, пригнічена злість, тривога, прагнення контролювати ситуацію або захистити себе та свої речі. Коли в дітей прорізуються зуби й розвивається моторика, вони реагують на різні ситуації за допомогою зубів і кулаків. Якщо залишити все, як є, агресія стане постійним супутником.
- Звертайте увагу на те, що провокує в дитини агресивну поведінку. Це допоможе вам зрозуміти її причину. Наприклад, Тимур вважає, що іграшки Максима кращі, ніж його власні. Він забирає в нього іграшки й не віддає їх назад. Тому Максим лізе в бійку, щоб забрати їх. Батьки повинні втрутитися в ситуацію й пояснити Тимурові, що його іграшки нічим не гірші, ніж у Максима, а Максиму розповісти про дружбу та запропонувати ділитися деякими іграшками. Це допоможе уникнути подібних ситуацій у майбутньому.
- Негайно втручайтеся в ситуацію. Якщо дитина б'ється або кусається– зупиніть її. Не кричіть, говоріть спокійним тоном. Подивіться їй в очі та скажіть, що битися не можна, тому що це боляче. Це дасть їй зрозуміти, що ваші слова мають значення. Заберіть малюка в тихе місце, де він зможе заспокоїтися.
- Відволікайте увагу дитини. Приберіть з поля зору те, що спровокувало агресивну поведінку, відволікаючи улюбленою іграшкою, книжкою чи іншою цікавою для малюка річчю.
- Проявіть співчуття. Діти не б'ються без причини. Тому батькам необхідно розуміти й цінувати почуття дитини. Можливо, вона не буде готова відразу ж вислухати вас, тому почекайте, поки вона заспокоїться. Поговоріть з малюком і поясніть йому його почуття. Переконайтеся, що він зрозумів причини своєї поведінки. Наприклад «Ти розізлився тому, що не вийшло дістати іграшку з верхньої полички, це прикро, попроси маму/тата/бабусю допомогти тобі, а не бий їх». Зовсім маленьку дитину, яка ще не здатна зрозуміти ваші пояснення, краще доторкнутися до плеча чи обійняти за можливості.
- Говоріть і пояснюйте. Діти краще розуміють, якщо їм наводити приклади різних ситуацій: «Що буде з іграшкою, якщо ти вдариш її об підлогу?», «Тобі б сподобалося, якби тебе вдарили?»
- Спостерігайте за малюком. Якщо він постійно лізе в бійку, спостерігайте за ним і зупиняйте в критичні моменти. Це може бути складно спочатку, але допоможе запобігти агресивній поведінці в майбутньому.
- Заохочуйте позитивну поведінку.Наприклад, починаючи з трьох років, уже можна придумати символічну винагороду за хороші вчинки, допомогу мамі й татові. Не скупіться на похвалу й підтримку.
- Не заплутуйте малюка своєю поведінкою. Коли ви самі шльопаєте його за погані вчинки й при цьому вимагаєте, щоб він не бився, ви тільки збиваєте дитину з пантелику. Тому ніколи не бийте малюка, щоб закликати його до порядку.
- Будьте послідовні, встановлюючи правила. Коли дитина б'ється, зупиніть її, скажіть, щоб вона так не робила. Зупиняти малюка потрібно завжди, навіть якщо в нього виник конфлікт з кимось із однолітків.
- Підкажіть дитині альтернативні способи вираження своїх почуттів.Іноді діти б'ються, бо не знають іншого виходу з ситуації, що склалася. Тому вам необхідно навчити малюка альтернативних способів виражати емоції. Наприклад, словесно. Прищеплюйте йому звичку виражати емоції за допомогою слів. Це допоможе говорити про своє незадоволення замість того, щоб лізти в бійку. Навчіть дитину таких слів і фраз, як «ні», «не роби цього», «зі мною так не можна» та інших. Також навчіть її уникати ситуацій, які їй не до душі, і вчасно звертатися по допомогу до дорослих, коли вона не може самостійно впоратися з важкою ситуацією.
- Контролюйте дитячий контент. Якщо дитина бачить багато жорстоких сцен по телевізору, в інтернеті, агресії не уникнути.
- Навчіть малюка проявляти ніжність в іграх. Коли малюк під час ігор проявляє деструктивну поведінку (штовхає інших дітей, кидає або ламає іграшки) – це ознака агресії або підвищеної тривожності. Навчіть дитину проявляти ніжність в іграх: погладити собаку, обійняти плюшевого ведмедика, маму чи сестру.
Намагайтеся подивитися на світ очима дитини. Співчувайте, прийміть її поведінку й поводьтеся відповідно. Іноді складно прийняти та зрозуміти позицію дитини, яка б'є інших дітей. Вам швидше захочеться стримати її або накричати. Але є багато інших способів упоратися з агресивною поведінкою.
Як упоратися з дитячою агресією
Пам'ятайте про те, що грубе поводження з дитиною дає лише тимчасовий ефект, у той час як проблеми з поведінкою можуть тривати дуже довго. Коли вона проявляє агресію, це говорить про те, що дитина потребує вашої допомоги. Але як же допомогти малюкові? Пропонуємо кілька способів:
- З'ясуйте, що саме призводить до агресивної поведінки. Це може бути голод, втома або безсилля. Задовольніть усі потреби малюка. Іноді дитина просто не розуміє своїх потреб, і ви повинні допомогти їй у цьому.
- Допоможіть дитині знайти вихід із ситуації. Батьки зазвичай хвилюються й насторожуються, бачачи таку поведінку, але замість цього постарайтеся допомогти їй виправити ситуацію. Проявіть любов і доброту, допомагаючи малюку вивчати навколишній світ і свої емоції.
- Не поспішайте втручатися. Найчастіше дитина своєю агресивною поведінкою просто хоче привернути вашу увагу. Тому не поспішайте відразу ж реагувати. Спочатку заспокойте того, кого вдарив ваш син або донька. Покажіть приклад співчуття, дайте їй зрозуміти, що така поведінка не приверне увагу.
- Надайте вибір. Іноді батьки просто вказують малюкові на те, що йому потрібно робити, не даючи реального вибору. Надайте йому вибір, і це попередить агресію.
Коли ваша дитина – жертва
Якщо вашого малюка ображає одноліток, а його батьки закривають на це очі, вам навряд чи вдасться закликати їх розібратися в ситуації. Але все ж поговоріть з батьками кривдника й поясніть, що їм необхідно втрутитися:
- Перш за все, заспокойте свою дитину та скажіть кривдникові: «Ми вдома так не чинимо». Розкажіть мамі кривдника про ситуацію й попросіть її про допомогу. Мами завжди уважні до поведінки своїх дітей і знають, як з ними впоратися.
- Після того, як діти заспокоїлися, вони повинні деякий час пограти окремо. Якщо вони захочуть грати разом і будуть отримувати задоволення від гри, не заважайте їм. У випадку, коли діти все ще знаходяться в поганому настрої, їм краще й далі грати окремо.
- Батьки, пам’ятайте, діти часто сваряться і швидко миряться. Не провокуйте агресії один на одного, дорослим важче відновити спільну мову один з одним та забути сказане, а діти знову захочуть грати разом. При бажанні завжди можна уникнути контакту з дітьми, які розпочинають бійки на майданчику.
психолога
